Ось і випускний!
В одну з найкоротших ночей у році з людиною трапляються дива… Вона раптом стає дорослою. Ніч найкоротша, але спогади про неї найдовші, бо то ніч прощання з дитинством, із солодкою залежністю від батька-матері, від учительства, бо то зустріч з волею-воленькою дівочою, з парубочою незалежністю. Прощавай, солодка колиско дитинства! Прощавай, тепле гніздечко, прощай, школо, дні незабутні, неповторні. У цю чарівну ніч колобродить юнацька завзятість, полохає спокій на вулицях, будить сонні поля, тривожить замріяні ріки, кидає виклик пригаслому небу, розбуркує своїми мріями сонце, примушує його прокинутись найраніше в той день і показати свій ясний лик зачудованому світові.
Рано-ранесенько стає на обрії сонце. Летять його швидкі гінці-промені золотими стрілами по світу, ловлять їх у ранковій, туманцем прибитій задумі, молоді очі. Того ранку, незвичайного ранку, новітні язичники-сонцепоклонники визбирують те золото широко відкритими очима, стоячи на берегах рік і озер, на високих узгір'ях, на пагорбах і узліссях.
- Здрастуй, сонце! -- вітають його випускники, свого нового вчителя і наставника, бо вже ніколи не вітатимуть у своєму класі наставників-людей.
-Доброго дня!!!- віщує сонце.
- Світлої вам долі! – співає мальовнича Україна, яка починається для кожного з вас від порога рідної школи, від своєї вулиці, від дзеркальної Ворскли, що вологою живить степи. А тим часом сонце йде вгору та вгору, ніби закликаючи ходити за ним, стає у всій своїй величі над горизонтом, вітається щиро з учорашньою учнівською братією.
Ось і випускний!
