Мільйони тих, що голодом убиті, навіки стали пам’яттю і болем
Мільйони тих, що голодом убиті,
навіки стали пам’яттю і болем,
пшеничним білим хлібом,
чорним житнім...
І просто — полем,
Українським полем.
Н. Волотовська
У останні дні листопада, вже традиційно у нашій школі, ми вшановуємо жертв голодоморів 32-33 років. Голодне лихоліття 32-33-го — не просто історична минувшина, а незагойна фізична й духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Голос більше десяти мільйонів невинних жертв лунає в наших серцях та викликає в думках такий самий розпач, як і 75 років тому. Знання про трагедію примножуються й серце щемить нестерпніше. Сьогодні ще живі люди, які пам’ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Але з кожним днем таких свідків, котрі на той час були маленькими дітьми, стає все менше. Тому найбільш актуальним завданням зараз є зібрати ці свідчення та зберегти їх для майбутніх поколінь.
