Діти з гіперактивністю та порушеннями уваги

Дата: 28.08.2020 12:25

Кількість переглядів: 120

Визначення

Якщо говорити детально, то в перекладі з латинської мови «активний» – означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється невластивою для нормального, відповідного зросту розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухливий», «імпульсивний», «спритний», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполуки, як «моторний тип розвитку» «діти з підвищеною активністю» «діти з підвищеною афективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не лише у нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі зазнає не лише вона сама, але і його оточення: батьки, однокласники, вчителі. Такому дитяті необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особа: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні діти.

Поширеність

За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 7 до 11 років в середньому складає 16,5%: серед хлопчиків – 22%, серед дівчаток – близько 10%.

Прояви

Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – учбової діяльності і в зв'язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, маля корчиться, звивається.

2. Дитя не може спокійно сидіти на місці, коли від нього цього вимагають.

3. Легко відволікається на сторонні подразники.

4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.

8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Не може грати тихо, спокійно.

10. Багато базікає.

11. Часто заважає іншим, пристає до тих, що оточують (наприклад, втручається в ігри інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову.

13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому саду, школі, удома, на вулиці.

14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Всі ці ознаки можна згрупувати за наступних напрямках:

– надмірна рухова активність;

– імпульсивність;

– відволікання-неуважність.

Діагноз вважається правомірним, якщо наявні щонайменше вісім зі всіх симптомів. Так, маючи досить хороші інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відрізняються недостатністю мовного розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до придбання інтелектуальних навиків, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що приводить до відсутності у них інтересу до систематичних, вимагаючих уваги занять, а значить, і, майбутньою або справжньою учбовою діяльністю.

Особливості навчання

Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену проблему у русі, що суперечить вимогам Шкільного життя, оскільки шкільні

правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4—6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.

Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невід­повідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не до­слухавши запитання і часто вигукує з місця.

Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є при­чиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час вико­нання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і нега­тивних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.

Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Пись­мові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мов­леннєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від ди­тини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперак­тивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповід­ність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.

І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гі­перактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки до­зволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігравати агре­сивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.

Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лі­карів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педаго­гічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.

Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психоло­гічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні ба­гатьох негативних проявів даного синдрому.

Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної ди­тини, допомогти їй опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності – означає змінити її взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне значення.

Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей:

з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності;

з іншого — висування надмірних вимог, які дитина неспроможна ви­конати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і сан­кціями (покараннями).

Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує за­звичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою лю­диною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки.

Останнім часом деякі вчені пов'язують гіперактивну поведінку з наявністю у дітей так званих мінімальних мозкових дисфукцій, тобто вродженого нерівномірного розвитку окремих функцій мозку, що спри­чинені патологією вагітності, ускладненням під час пологів, вживанням алкоголю, палінням батьків тощо. Однак, у наш час прояви гіперактивності у дітей є досить розповсюдженими і не завжди, як стверджують фізіологи, пов'язані з патологією. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і умови життя є лише фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування у дітей на несприятливі умови.

Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з гіперактивністю та порушеннями уваги

Рекомендації педагогам

• Найдоцільніше посадити учня за першу парту, він менше відволікатиметься.
• Розклад уроків має враховувати обмежені можливості учня зосереджуватися та сприймати матеріал.
• Види діяльності на уроці мають бути структурованими для учня у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання.
• Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово.
• Учневі важко зосередитися, тому його потрібно кількаразово спонукати до виконання, контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб учень встигав працювати у темпі всього класу.
• Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його.
• Знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (наприклад, як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо).
• Навчальний матеріал потрібно по можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу учня і був максимально інформативним.
• Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв'язок, емоційно реагуйте на найменші її досягнення, підвищуйте її самооцінку, статус у колективі.
• Необхідно постійно заохочувати учня, рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки.
• Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні.
• Спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його особливі успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес.
• У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій учня, дотримуйтеся тактики поведінки, обраної командою фахівців.
• Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня.

Рекомендації батькам

Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей.

Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особ­ливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емо­ційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі ін­терес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.

Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, до­корів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викли­кати конфлікт у сім'ї, намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕ­МОЖНА, ПРИПИНИ — краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором.

Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом. Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте її.

Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.

Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало.

Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.

Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо ре­зультати далекі від досконалості.

Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, збли­зитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учас­никам велике задоволення.

Не опускайте рук! Любіть Вашу дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі.

Коли стає зовсім важко, пригадайте, що до підліткового віку, а у де­яких дітей — і раніше, гіперактивність зникає.

За спостереженням більшості лікарів і психологів, загальна рухлива активність із віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку дитини з'являються зв'язки, яких не було, або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій.

« повернутися