Діти з порушеннями слуху

Дата: 28.08.2020 12:10

Кількість переглядів: 1276

Визначення

Поняття «порушення слуху» часто використовується для описання широкого діапазону розладів, пов’язаних з розладами слуху, що включає і глухоту.

Глухота визначається як цілковита відсутність слуху або його значне зниження, внаслідок якого сприймання та розпізнавання усного мовлення неможливе.

Порівняно з глухими, діти зі зниженим слухом (слабочуючі – зниження слуху від 15 до 75 дБ) мають слух, який з допомогою аудіопідсилювальної апаратури, дає змогу сприймати мовлення оточуючих. 

Поширення

Різні джерела фіксують, що шість із 1000 новонароджених дітей мають порушення слуху, в одної дитини із цих шести фіксують глухоту. В цілому, у світі щодня народжується 33 дитини з різним ступенем зниження слуху. Багато з цих дітей мають інші  порушення та особливі потреби.

Прояви

Звук вимірюється за гучністю або інтенсивністю (вимірюється в децибелах) та за частотою або висотою тону (вимірюється в герцах). Порушення слуху можна класифікувати за характером порушення слухової функції (звукопроведення або звукосприймання). Розрізняють звукопровідну (кондуктивну), звукосприймальну (перцептивну), при їх поєднанні можна говорити про змішану форму порушення слухової функції.

Окрім цього, береться до уваги характер патологічного процесу і його локалізація: втрата слуху, спричинена захворюванням або порушеннями в зовнішньому або середньому вусі. Людина з ушкодженими шляхами передачі звуку, зазвичай, має можливість чути за допомогою спеціальних пристроїв, або після медичного/хірургічного втручання.

Сенсорна (перцептивна) втрата слуху є наслідком ураження делікатних сенсорних клітин у внутрішньому вусі або нервів, що з ними з’єднані. Така втрата слуху може бути в діапазоні від незначної до суттєвої. Часто це перешкоджає людині чути одні частоти краще за інші. Таким чином, навіть після підсилення звуку, людина із сенсорною втратою слуху може чути тільки окремі звуки, безуспішно використовуючи технічні засоби.

Змішані форми втрати слуху означають, що порушення локалізуються в зовнішньому, середньому та внутрішньому вусі. Втрата слуху є наслідком ушкодження нервів або клітин центральної нервової системи, як на шляху до мозку, так і з мозку.

Загалом, діти, які мають втрату слуху від 15 до 75 дБ вважаються слабочуючими, вище ніж 90 дБ – вважаються глухими (за педагогічною класифікацією).

Особливості навчання

Втрата слуху або глухота не впливають на інтелектуальні можливості людини або на її здатність навчатися. Проте, дитина зі зниженим слухом потребує спеціальних навчальних послуг для того, щоб отримати адекватне навчання. Такі послуги можуть охоплювати:

• регулярний розвиток мовлення і слуху, формування правильної вимови звуків, навичок комунікації за допомогою фахівця;
• використання систем і приладів підсилення звуку;
• послуги перекладача для тих учнів, які використовують мову жестів;
• відповідні місця в аудиторії, щоб мати можливість читати по губах;
• фільми/відео із субтитрами;
• допомогу учневі зі зниженим слухом повною мірою розуміти і виконувати інструкції;
• інструкції для вчителів та інших учнів щодо використання альтернативних засобів комунікації, таких як мова жестів;
• консультації фахівців.

Дітям зі зниженим слухом важче, ніж дітям, які добре чують, засвоювати нові слова, граматику, правильно будувати і розуміти речення. Для глухих дітей або тих, у кого спостерігається значне зниження слуху, завчасне, постійне використання наочних моделей комунікації (таких як мова жестів, дактиль, коли букви позначаються певною комбінацією пальців рук, та спеціальна вимова) та/або користування звукопідсилювальною апаратурою можуть зменшити певні мовленнєві проблеми. Глухі діти з дошкільного віку мають виконувати спеціальні вправи для розвитку мовлення та навичок спілкування. Важливо, щоб фахівці (вчителі та сурдопедагоги) працювали спільно, аби навчити дитину максимально використовувати її залишковий слух навіть тоді, коли перевага віддається жестовій мові. Оскільки переважна більшість глухих дітей (понад 90%) народжується від батьків котрі чують, програми мають містити інструкції для батьків щодо виховання дітей у родині.

Люди зі зниженням слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання по губах, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями на позначення букв з дотриманням правопису рідної мови.

Люди з різним ступенем зниження слуху мають у своєму розпорядженні певні допоміжні засоби, зокрема, текстові телефони дають людині змогу надрукувати повідомлення та відправити його через телефонну мережу.

Рекомендації щодо організації навчання та виховання дітей з порушеннями слуху

Спілкування – безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам’ятати, що:

1. Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушеннями слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.
2. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності6 під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.

Говорити з дитиною потрібно:

• однією літературною словесною мовою (не змішувати українську та російську, діалектну);
• у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;
• при достатньому освітленні;
• голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);
• чітко промовляти, не «ковтати» закінчення;
• дотримуватися правильних інтонацій;
• не відвертатися;
• не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;
• емоційно заохочувати дитину до спілкування.

Розвиваємо слух:

• визначити звук чи немає;
• визначити звідки чується звук (напрямок звучання);
• визначити кількість звучань;
• розрізняти гучне й тихе звучання;
• розрізняти різні не мовленнєві звучання навколишнього світу;
• сприймати та розрізняти на слух та на слухо-зоровій основі мовленнєві звуки, склади, слова, словосполучення і короткі речення.

Вчимося читати:

• корисна робота з розрізною азбукою: знаходження букв з розрізною азбукою; складання складів із букв розрізної азбуки; складання слів із букв розрізної азбуки.

Практичні рекомендації:

• Навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини.
• Ознайомтесь зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу.
• Учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він має бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку.
• Використовуйте якомога більше унаочнень.
• Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям текст, таблиць, опорних схем тощо.
• Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім’я, чи торкніться його руки. Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла).
• Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо використання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає.
• Час від час переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним запитати його про це.
• Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст.
• Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку.

« повернутися